Козаківська загальноосвітня школа I-III ступенів імені Катерини Мандрик-Куйбіди
 Історія школи

Світлина від Oksana Petriv.Історія народу – це верстова дорога, яка веде від сивої давнини до сучасності, а освіта є невід’ємною складовою частиною людської історії, вона вбирає в себе тисячолітній досвід і є визначальним чинником дальшого поступу суспільства.
Усе навкруги починається із школи. Вона, як і людина, має свою історію, а головне те, що вона має свою душу. А її душа – це учнівський та педагогічний колективи, такі різноманітні, різнобарвні і надзвичайно творчі.
50 років! Це небагато, але й немало. 50 років – золотий ювілей нашої школи. Як перлина до перлини на вишуканому намисті, так рік за роком  нанизані на срібну нитку життєві будні нашої школи. Вона, як добра матінка, навчала, любила, виховувала, благословляла в далекі світи своїх вихованців. 
Школа! Мабуть, у кожного живе в серці своя улюблена рідна альма-матер, образ вчителя, того, хто вперше завів до школи, класу, того, з чиїх вуст вперше почули, яка милозвучна і чарівна мова наша солов’їна, того, хто розкрив гармонію цифр, формул, креслень. А  може це той, хто щоденно робив мандрівку в країну знань, прищеплював любов до  мудрого і прекрасного, навчив шанувати народ і країну, в якій народилися і живемо. Для кожної людини школа – це храм знань, колиска розуму, справедливості, добра. Є такий храм і в селі Козаківка. Історичні корені нашої школи сягають більш ніж у сторічну давнину. Давно загубилися сліди перших учителів-просвітителів, що несли вогонь своїх сердець у маси, давно немає перших учнів, що пізнавали ази науки і отих перших шкіл, що існували на території нашого села. І тільки поодинокі архівні записи та спогади старожилів доносять до нас окремі згадки про те, як здобували грамоту наші далекі предки. Перша згадка про школу в селі Бряза (7 червня 1946 року указом Президії Верховної Ради УРСР село Бряза перейменовано на Козаківка) належить до 1903 року. За часів Австро-Угорщини на території нашого села була однокласна школа з українською мовою навчання. Викладали предмети: українська мова (язик русский), німецька мова, польська мова, арифметика, катехізис та церковні співи. Навчав дітей один вчитель, а катехізис і церковні співи – священник. Учителем на той час був Євстахій Семчишин, а катехізис і церковні співи викладав К. Глебовецький, а з 1912 року – Кипріян Домчевський. 
В 1914 році була організована читальня «Просвіта». Ідея її заснування, фінансова і матеріальна підтримка, постійна турбота за її належний розвиток – це яскравий приклад активності місцевих жителів. Кількість членів «Просвіти» в Брязі – 59 чоловік, в Сукелі – 19.
За часів панування панської Польщі, навчання проводилося польською мовою, а після протесту населення Долинського повіту з 1934 року – українською мовою. Навчав дітей священник Цілевич. Згодом у школі працювали інші учителі. Всі вони були польської національності: Солтисяк, Урлік, Деревницький, Пазовська, Кароль, Вітомські.  
На то час були і місцеві учителі. Одним із них був Маланин Юрій Федорович. Завдяки йому у 1936 році в селі було організовано церковний хор, який мав великий авторитет. За порадою сільського священника Палевича, Юрій Михайлович поступив в духовну семінарію. Вчителював у рідному селі аж до приходу німців, а пізніше перейшов працювати у Слободу-Болехівську школу. В 1942 році був окружним пропагандистом в органах СБ. В кінці 1948 року потрапив в оточення більшовиків під Росточками. Щоб не потрапити живим у полон, убив себе з пістолета. Де знаходиться могила вчителя і досі ніхто не знає.
 Другим сільським учителем був Кобилинець Іван, який працював у школі 3 1939 по 1941 рік, спільно з Маланин Ю.Ф. Ще під час навчання у Стрийській гімназії був активним членом «Пласту», згодом вступив до ОУН. В 1930-х рр. перебував на службі у Війську польському, де здобув підстаршинський ступінь. Повернувшись із війська, та не маючи змоги легально влаштуватися на роботу в школі, заробляв на прожиття приватними уроками у Моршині. З початком німецько-польської війни, у вересні 1939 року, Іван Кобилинець був мобілізований до ВП. В одному з боїв  відділ Кобилинця був розбитий. Іван зумів уникнути полону і згодом повернувся в рідну Брязу. За «перших совітів» І. Кобилинець отримує посаду директора школи у с. Брязі. Перебіг життя в 1941-1942 рр. достеменно невідомий; можливо, в 1941-му перебував в одному з леґіонів ДУН.
У 1942-1943 рр. працює директором школи в сусідньому з Брязою селі Поляниці та одночасно організовує тут військовий вишкіл для молоді.
Навесні 1943 року, з початком формування відділів УНС в Карпатах, переходить у підпілля. В 1943-1944 рр. – організаційно-мобілізаційний референт Калуської округи ОУН; від березня 1944-го – командир усіх бойових частин на терені Калуської округи ОУН. Протягом весни-літа 1944 р. – командир Калуського куреня «Промінь», воює проти німецьких та мадярських частин. У серпні того ж року призначений начальником IV відділу ВШ ВО 4 «Говерля».
Хорунжий УПА з дня 1.10.1944 р. підвищений до звання поручника з днем 24.11.1944 р. (посмертно).
Як і Остап Линда, був зятем о. Андрія Михаліки – одружений на його молодшій дочці Оксані, з якою мав сина Зиновія 
Учитель – це той, для кого вчительство – сенс життя. Його вища користь –  бути затребуваним, бажати й уміти віддаватись процесу, не очікуючи нічого натомість. Саме до таких, відданих своїй професії, вчителів належав Гнатів Йосип Григорович, який народився в багатодітній сім’ї, але мав великі здібності та проявив невичерпну любов до науки. Після закінчення Львівського університету працював учителем німецької мови на Волині. Дружина Йосипа Григоровича також була учителькою. Дружна сім’я професора Гнатіва присвятила себе боротьбі за долю України. У 1944 році енкаведисти викликали його з уроків (працював у Болехівській середній школі, тепер Болехівський академічний ліцей №1) і повезли у Станіславську тюрму, де і помер, оголосивши суху голодовку. Місце його поховання невідоме. Це була справді людина з полум’яним серцем, завзятий борець.
Під час Другої світової війни для організації навчання в школу були направлені учителі Тарас Тисовецький, Ольга Семелєтова, Ліза Загнюшована.  Школа знаходилася недалеко від церкви – на Барі.
Змінювалися директори – змінювався і вигляд школи. Після війни почалося будівництво нової школи, щоб пригорнути до себе ще більше талановитої молоді, дати можливість вповні розкритися таланту і справжньому поклику творчих вчителів і разом працювати на майбутнє України. Вона стала загальнодоступною. Директором школи була Байтала Ганна Іллівна, викладала німецьку мову в 5-7 класах, та деякий час керувала співочим гуртком у старших класах. Доброю колегою по роботі була Васільєва Марія Петрівна, вчителька допомагали в співочому гуртку вивчати пісні. Та праця на педагогічній ниві була недовгою, 30 серпня 1952 року Байталу Г.І. було звільнено зі школи і тимчасово на цю посаду призначено Ульницького Євгена Васильовича.
З 1944 по 1949 роки школа була чотирикласною, з 1949 по 1950 роки – шестикласною, з 1950-1959 роки – семикласною, і тільки в 1960 році було відкрито восьмирічну школу. Першими випускниками восьмирічної школи були:
1.    Васютин Петро Михайлович
2.    Васютин Федір Федорович
3.    Васютин Юстина Юрківна
4.    Данилів Євдокія Михайлівна
5.    Дубів Василь Михайлович
6.    Дяків Василь Юркович
7.    Дяків Ярослав Петрович
8.    Завіховський Іван Юркович
9.    Завіховська Марія Юрківна
10.     Іванів Катерина Дмитрівна
11.     Іванів Катерина Петрівна
12.     Мушак Богдан Юркович
13.     Рим Марія Юрківна
14.     Яцьків Іван Юркович
Класним керівником цих учнів була прекрасна жінка Ваків Ольга Іллівна.
    З 30 серпня 1961 року починає функціонувати вечірня восьмирічна школа, завідувачем вечірньої школи сільської молоді (восьмого класу) був Шикор Григорій Федорович. Навчальний процес здійснювали також інші висококваліфіковані педагоги: 
-Ільницька Корнелія Степанівна (вчитель анатомії, хімії, німецької мови);
-Галамай Анастасія Олексіївна (вчитель української мови і літератури);
-Король Ростислав Євгенович (вчитель фізики);
-Куцкевич Марія Олександрівна (вчитель російської мови і літератури);
-Баран Єва Василівна (вчитель алгебри, геометрії, історії).
До 8-го класу вечірньої школи сільської молоді на 1961/62 навчальний рік згідно поданих заяв було зараховано 22 учнів. Школу очолював Ваків Іван Іванович. 
З 1963 року учні Козаківської школи після закінчення 8 класу починають продовжувати навчання у Тисівській середній школі. Того ж року школу починає очолювати Красівський Панкрат Якубович. Пліч-опліч він працює зі своєю дружиною, вчителем української мови та літератури Красівською Наталією Григорієвною. У 1967 році управлінська діяльність перейшла до Ваківа Михайла Івановича, який також в даній школі працював з дружиною Ваків Катериною Михайлівною. Пізніше Ваків К.М. була переведена на посаду заступника директора школи Дяків М.Ю., оскільки Ваків М.І. був обраний головою села Козаківки. З того часу починається нова сторінка в історії школи, школу переводять в більш сучасне двохповерхове приміщення.
Набагато покращилися умови праці 1971-1972 р.р.. Силами вчителів та громадськості села було створено цілий ряд класів-кабінетів, упорядковано подвір’я. Будівництвом нового приміщення школи керував Дяків Михайло Юрійович, який саме став у 1971 році директором школи. Було здано в експлуатацію приміщення під бібліотеку, розпочато створення кабінету технічних засобів, де активну участь взяли учителі: Токар В.Ф., Дяків Т.Ф. та Яремко О.Д., також силами учителів оформлено картинну галерею на сорок репродукцій картин художників XIX-XX століття (їм занесено подяку в трудову книжку). В серпні 1972 року трьох учителів призначено завідуючими таких кабінетів:
1.    Токар В.Ф. – кабінет фізики;
2.    Дяків Т.Ф. – майстерня;
3.    Завіховський І.Ю. – кабінет хімії.
Пізніше у 1974 році було установлено сходи другого запасного виходу. Активно проводиться виховна робота, основним завданням якої був естетичний розвиток учнів: в школі був танцювальний колектив та хор, гуртки та секції (легкої атлетики, баскетболу і волейболу, туристичну). Здійснювалися туристичні зльоти шкіл рідним краєм.  
Оскільки територія села Козаківки знаходиться у гірському районі, не дивно, що 24 квітня 1975 року при Козаківській восьмирічній школі було створено шкільне лісництво із числа учнів 6-7 класів в кількості 70 чоловік. Відповідальність лягла на плечі вчителя біології Ваків М.І. Учні радо погодились брати участь, хоч трошки і побоювались, адже це для них була нова невідома робота. Проте у 2000 році на Всеукраїнському конкурсі «На краще учнівське лісництво середніх і позашкільних закладів освіти» команда школи здобула I  місце (вчитель: Марецька Н.Б., учні: Савчин В.М. та Мушак М.В.).
14 липня 1977 року Дяків М.Ю передає обов’язки директора школи Чуйку Д.М., який продовжував справи свого попередника в громадському дусі. Вчителі школи продовжували забезпечувати школу технічною базою та оформляти нові кабінети: української мови і літератури, завідувачем якого був Мандрик Б.В.; російської мови і літератури – Кнап Е.З.; історії та географії – Дяків Г.М, до речі, дружина Дяківа М.Ю (директора школи); математики – Гук М.Ф.  Цього року по школі було відкрито 13 класів в яких навчалось 276 учнів. Створено перше методоб’єднання вчителів початкових класів – керівник Юрків Є.Ю. Цього ж року, з метою покращення ефективності навчально-виховної роботи, школу переведено на кабінетну систему навчання.
Яскравим видався жовтень 1978 року, всі приміщення школи радіофіковано і встановлено радіорепродуктори, силами вчителів обладнано радіовузол, що значно впливав на ідейно-політичне виховання учнів, а силами учнів організовано радіогазету.
В 1991 році школа стала середньою. Директором школи став Корч Є.І. Колишні учні згадують директора, як дуже добру, але водночас сувору та справедливу людину. Корч Є.І. поєднував у собі і вимогливість керівника, і готовність підтримати, підказати, заохотити. Завдяки йому у колективі була створена атмосфера щирості, взаємодопомоги, співпереживання. Саме тому вчителі, які працювали з ним, завжди згадують директора «незлим тихим словом». 
Співпрацював і трудився на педагогічній ниві учитель української мови та літератури Мандрик Б.В. Понад 40 років учителем молодших класів працював Шикор Г.Ф, Юрків Є.Ю. та Дяків Т.Ф. Це були високоосвічені, інтелігентні люди, які присвятили своє життя навчанню та вихованню багатьох жителів села. 

                                                                                                     Ретроспектива розвитку школи
Літопис нового корпусу школи розпочався 1963 року, коли директор  Ваків Іван Іванович заклав  фундамент нової  будівлі Козаківської восьмирічної школи. Того ж року  його справу продовжив наступний директор Красівський  Панкрат Якович. Школа відбудовувалась на громадських засадах під керівництвом голови сільської ради Штумпф Василя Михайловича та директора школи Панкрата Яковича Красівського. Кожне господарство зобов’язалось відпрацювати безкоштовно по 6 днів. У будівництві брали участь і вчителі школи Яремко О.Д., Шикор Г.Ф., Юрків Є.Ю. Головним майстром-будівничим був мешканець с. Сукіль – Кузейко Василь Михайлович. Помічниками майстра були: Кузейко Дмитро Васильович, Токар Михайло Юрійович, Домшин Юрій Миколайович. Протягом чотирьох років громадою села велася копітка робота. І ось довгоочікувана мить – осінь 1967 року. На плечі тендітної жінки Левицької Ольги Степанівни, яка на п’ять місяців очолила педагогічний колектив, випала доля завершити і відкрити символічним ключем двері нової альма-матері. Вчителі і учні з трепетом серця переступали поріг нової красуні – школи.  Двоповерхова красуня наповнилась дитячим щебетом. За клопотанням директора школи Корча Євстахія Івановича у 1989 році згідно рішення Долинського райвиконкому №123 від 13.09.1989 року Козаківська восьмирічна школа була реорганізована у середню школу I-III ступенів. До школи почали ходити учні з навколишніх сіл: Сукіля, Хащуватого, Буківця, Поляниць та Бубнища. Паралельно в сусідньму селі Сукіль працювала початкова школа, у якій були комбіновані класи 1-3 та 2-4, працювали там також освічені люди, такі як: Костів Ярослав Васильович, Осташ Марія Іванівна (у 1960-1961 н.р. вела одночасно два комплекти, тому працювала у дві зміни). 
Знаменна подія для школи відбулася 29 жовтня 2009 року, коли розпорядженням Кабінету міністрів України Козаківській загальноосвітній школі було присвоєно звання імені Катерини Мандрик-Куйбіди.     
                                                                                               Життя в шкільному інтернаті
Прочитаною сторінкою з історії школи є згадка про існування шкільного інтернату, який вступив у дію 1 листопада 1969 року. Сюди було зараховано 20 дітей, в основному це були учні 4-5 класів, які проживали на відстані 3 км від школи, здебільшого це були діти із сусіднього села Сукіль. Першим вихователем була Ваків К.М., пізніше вихователів було двоє, для групи хлопчиків і групи дівчаток. Так, наприклад, вже з 1971 року такими вихователями були Шикор Т.Ф та Тринога М.В. Свою педагогічну працю тут починали багато педагогів: Дяків Т.Ф., Штумф Д.І., Токар В.Ф., Завіховська Е.З., Маланин Л.І.
На жаль, інтернат припинив свою роботу 1987 року, у зв’язку з тим, що від батьків не поступило жодної заяви на проживання дітей в ньому. Приміщення стали використовувати, як ігрову кімнату для учнів 1 класу. Із закриттям інтернату няню Дмитрів Д.Ю. перевели на посаду двірника, а Дяків Р.П. – на посаду сторожа школи. Стосовно вихователів, то вони працювали за своїм фахом, або продовжували навчатися у педагогічних вузах.
Проте наші педагоги залюбки діляться своїми спогадами:
“Це були кращі роки нашої праці, тому що ми працювали в згуртованому, працьовитому, чуйному до турбот життя школи педагогічному колективі.
В той час ми вирішували проблему восьмирічного всеобучу. Багато працювали з батьками учнів. Нам добре допомагали сільська рада. Вчителі жили творчим життям.”
Зі спогадів Штумф Дарії Іванівни, яка довгий час працювала вчителем історії, а зараз перебуває на заслуженому відпочинку, можна дізнатись, що життя селян і їхніх дітей було важким. Та не дивлячись на це, навчання проходило цікаво.
Для того щоб досягти ефективних успіхів у навчанні та вихованні учнів      1 листопада 1974 року відкрито групи продовженого дня в кількості 35 дітей із числа учнів 1-2 класів. Заняття з групою проводили щоденно з 13.00 – 18.00 год. Першим вихователем групи стала Квасниця Ірина Михайлівна. У 1977 році чисельність учнів групи продовженого дня зросла до 70 чоловік. Перша група була утворена з числа учнів 1-3 класів, вихователь Гузій В.І., друга – з числа учнів 4-6 класів, вихователь – Луканюк Г.І. (вела самопідготовку з учнями з предметів гуманітарного циклу). Самоаналіз з учнями з предметів політехнічного циклу щоденно проводила Дмитрів (Штумф) Д.І. 
У 1989-1990 н.р було відкрито тільки одну групу, чисельністю 30 чоловік, вихователем працювала Маланин Л.І. Наступного року групи продовженого дня припинили функціонувати, в свою чергу учні 10-11 класів почали проходити навчання у Болехівському МНВК, а з вересня 1990 року учнів першого класу переводять на п’ятиденне навчання.

Світлина від Володимира Бучака.Історію школи останнього десятиліття XX-XXI століття писали педагоги, які з гордістю перейняли надбання попередників. Адже за даний період у школі працювали визначні педагоги,  серед  яких  учителі  постійного пошуку, люди поряд з якими хочеться бути досконалішим, озброєним системою вмінь, стремлінням мати найвищі людські якості: почуття  відповідальності за долю людини, гуманність у своїх помислах.
Храм науки, святиню, оберіг дитячих душ з 1993 по 2003 рр. очолював Володимир Богданович Бучак. Поєднання доброти і вимогливості було притаманне саме йому. За його управлінням було перекрито старий корпус школи, добудовано окремі класні приміщення. В школі склалися свої традиції і свята. Цей період запам’ятався для дітей і вчителів змістовними тематичними вечорами, посвятами в старшокласники. З метою більш глибокого залучення учнів до життя школи, було створено учнівський комітет школи, який складався з трьох представників 7-11 класів. На основі учнівського комітету створено комісії: навчально-виховна, спортивно-масова, дисципліни і порядку, милосердя, трудова. За цей час школа змінилася невпізнанно, особливо в останні роки. 

Світлина від Павлюк Ганної.В 2003 році кермо навчального закладу переймає грамотний досвідчений фахівець, енергійна, відповідальна людина, яка творчо підходила до вирішення організаційних питань Павлюк Ганна Василівна. У роботі завжди відзначалась її особлива пунктуальність. Сама нікуди й ніколи не запізнювалась й від інших вимагала того ж самого. Ганна Василівна успішно керувала школою 17 років. З великою наполегливістю намагалася створити найкращі умови для роботи і навчання, відремонтувати та довести до норм та вимог сьогодення, оснастити школу новим сучасним обладнанням. За роки наполегливої і виснажливої праці Ганні Василівні вдалося відремонтувати старе приміщення школи для молодшої ланки, перекрити новий корпус шифером, зробити повний ремонт спортзалу. Козаківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів зазнала ряд реконструкцій: перемуровано в декількох кабінетах пічне опалення, замінено віконні, дверні блоки. На подвір’ї школи побудовано капличку, біля якої кожного ранку, перед початком уроків, зупиняються вчителі та здобувачі освіти для молитви. Школа жила і розвивалась в ритмі держави: учні навчались, займались спортом, перемагали, брали участь у загальнодержавних святах, здійснювали походи туристичними та партизанськими стежками.
Спільними зусиллями з головою села Козаківки (по сумісництву вчитель лісівництва) Іванів М.Ю. подвір’я школи вкрито бруківкою, встановлено внутрішні туалети як у Козаківській школі так і в початковій школі села Сукіль.  
З роками школа розширювалась, змінювалась кількість учнів та ріс педагогічний колектив. Щоліта під наглядом Ганни Василівни на базі школи створювалися дитячі табори з метою оздоровлення та виховання учнів. Вона продовжувала підтримувати і розвивати кращі традиції школи, започатковані і виплекані багатьма поколіннями вчителів та директорів.
Сучасна школа аж ніяк не може обійтися без вивчення і впровадження в життя сучасних високих технологій. Без цього у сучасному глобалізованому світі жити і працювати неможливо. Тому комп’ютеризація була одним з поставлених завдань, яке досягалось крок за кроком. В кабінеті інформатики встановлено ноутбук, проектор і мультимедійна дошка. Цього року шкільні комп’ютери підключено до Всесвітньої мережі Інтернет. Також велика заслуга в цьому начальника управління освіти виконавчого комітету Болехівської міської ради Сайка Ігора Івановича.
Злагоджена робота адміністрації та педагогічного колективу школи дала свої конкретні результати. Матеріально-технічну базу школи складають: 1 кабінет інформатики (з доступом до мережі Інтернет), 1 кабінет історії, 1 кабінет іноземної мови, 1 кабінет фізики, 1 хімії, 1 кабінет географії, 1 кабінет української мови та літератури, 4 кабінети початкових класів, 1 спортивний зали, їдальня, навчальна майстерня, ігровий майданчик, бібліотека, 2 методичних кабінети.

Світлина від Людмили Іваненко-Крисько.Козаківська школа сьогодні – це невелика родина, в якій навчається 202 учні та з повною віддачою сили, енергії і знань працює педагогічний колектив школи, який налічує 37 вчителів, багато з яких є випускниками школи. 10 вчителів мають педагогічне звання «старший вчитель»,  21 вчитель – спеціалісти вищої кваліфікаційної категорії, 4 – І кваліфікаційної категорії, 3 – ІІ кваліфікаційної категорії та 8 молодих спеціалістів. Створено чотири методоб’єднання, які успішно працюють, а саме: класних керівників, початкових класів,  гуманітарного циклу та природничо – математичного циклу. У школі функціонують навчальні кабінети і класні кімнати, спортивна зала, майстерня, їдальня та комп’ютерний клас. На сьогоднішній день цей навчальний заклад є стартовим майданчиком для добрих починань і злетів її вихованців і  доказів для цього не потрібно. Козаківська загальноосвітня школа I-III ступенів імені Катерини Мандрик-Куйбіди – скарбниця культурних, духовних, розумових та моральних надбань. Разом з появою нових учнів у школі змінюється й педагогічний колектив. Бог благословив нас чудовими вчителями, з якими розпочинається кожен день у школі. Вони у нас дивовижні. І навіть сьогодні, у час реформації і всіляких перипетій історичних процесів, у них на першому місці –  доброта і чесність, порядність і гідність. Кожен з них намагається турбуватися про учнів, виховувати, віддавати тепло своїх сердець і душ. І навіть роки не зітруть пам’ять про тих, хто «сіяв розумне і вічне» у дитячі душі, готуючи їх до дорослого життя. «Моє продовження у моїх учнях» – так можна сказати  про випускників школи, які пішли вчительською стежкою. Працювали  і працюють учителями колишні випускники школи: Мандрик Василь Дмитрович, Завіховська Галина Василівна, Черненко Уляна Михайлівна, Юрків Анна Михайлівна, Дяків Ніна Федорівна, Дубів Тетяна Орестівна, Іванів Юрій Ярославович спільно з дружиною Іванів Марією Іванівною, Савчин Наталія Юріївна, Мандрик Василь Васильович з дружиною Мандрик Анною Святославівною, Шмега Любов Святославівна… А сьогодні їхню справу продовжують діти. 

Сьогодні школу очолює талановитий педагог Крисько Людмила Віталіївна.
Пам’ятаймо, що бути справжньою людиною — значить віддавати сили своєї душі в ім’я того, щоб люди навколо вас були красивішими, духовно багатшими: щоб кожен, з ким ви зустрічаєтесь, зберіг у своєму серця найкращі спомини про вас. Тому дуже хочеться, щоб школа залишалась в пам’яті кожного школяра як еліксир хорошого настрою, як повсякчасне бажання творити добро. Адже освіта – це і є життя.
Любіть свою школу!

 

Четвер, 04.06.2020, 09:53
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Пошук
Вхід на сайт
Календар
«  Червень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 30
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright MyCorp © 2020
uCoz